Тема: Характеристика рішення

Справа № 22-ц-241 / 2009 р. Головуючий у 1-й інстанції - Соп'яненко О.В.
Категорія – 54 Суддя-доповідач - Білецький О.М.
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
24 лютого 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Білецького О.М.
суддів - Кононенко О.Ю., Семеній Л.І.
за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
та осіб, які беруть участь у справі - представника позивача ОСОБА_2., відповідача і її представника адвоката ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 грудня 2008 року у справі за позовом Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником,
ВСТАНОВИЛА :
20 грудня 2007 року АКБ СР «Укрсоцбанк» звернувся до суду з вказаним позовом.
Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 19 грудня 2008 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача 19033 грн. 01 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної під час виконання трудових обов'язків та судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповноту з'ясування обставин, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити.
Вважає, що позивачем не доведено її винних протиправних дій, а тому відсутні підстави для притягнення її до матеріальної відповідальності. Крім того вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Заслухавши пояснення і заперечення сторін та представників, дослідивши матеріали даної справи, кримінальної справи №03800097 по обвинуваченню ОСОБА_3 за ст.191 ч.3 КК України та перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, ОСОБА_3 з 02 січня 1991 року працювала в Сумській обласній філії АКБ СР «Укрсоцбанк».
Наказом керівника філії № 50 її з 31 жовтня 2000 року було переведено на посаду спеціаліста відділу вкладів населення та платіжних карток та призначено відповідальним працівником за роботу з програмно-технічним комплексом захищеного документообігу “Граніт”.
Наказом №30 з 19 травня 2003 року відповідачку призначено на посаду провідного спеціаліста сектору платіжних карток, до посадових обов'язків якого віднесена робота з технологічними ключами, адміністрування та виконання операцій по виготовленню пластикових платіжних карток системи банківського обслуговування (СБОН).
Відповідно до посадових обов'язків, ОСОБА_3 зобов'язана була створювати електронні анкети приватних клієнтів, емісійних та карткових контрактів, була користувачем програми, яка призначена для створення файлів-реєстрів зарахувань на карткові рахунки власників міжнародних платіжних карток, обробляти створені за допомогою цієї програми файли реєстрів зарахувань, готувати їх до відправки до процесингового центру.
22 травня 2002 року з ОСОБА_3 було укладено договір №26 про повну матеріальну відповідальність, відповідно до умов якого відповідачка несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної Банку.
Відповідно до наказу № 43 від 18 липня 2003 року, в Сумській філії банку проведено перевірку стану рахунків по операціях з використанням банківських платіжних карток.
Під час перевірки комісією встановлено, що з 27 листопада 2002 року по 20 червня 2003 року, використовуючи можливості локальних комп'ютерних програм, ОСОБА_3 з транзитного рахунку банку неодноразово безпідставно списувала і перераховувала на власний картковий рахунок кошти, всього привласнивши 8710 грн., частина яких - 4660 грн. в період з 31 березня по 22 липня 2007 року нею була відшкодована банку.
Також в період з 07 жовтня 2002 року по 14 жовтня 2002 року та з 28 березня 2003 року по 31 травня 2003 року, незаконно отримавши доступ до карткового рахунку ОСОБА_4 яка перебувала за кордоном, відповідачка за допомогою пластикової картки зняла з рахунку вкладниці та привласнила 2280 доларів США, що відповідало 12159 грн. 24 коп., а в подальшому 06 червня 2003 року з транзитного рахунку банку безпідставно провела перерахування валютних коштів у вказаному розмірі на рахунок цієї вкладниці.
11 липня 2003 року ОСОБА_3 з транзитного рахунку банку зарахувала на рахунок ОСОБА_4 ще 356,26 дол. США, що становить 1899 грн. 65 коп., які вона у вказаний вище період також привласнила, маючи доступ до належного цій вкладниці карткового рахунку.
Крім того, 07 липня 2003 року ОСОБА_3 з транзитного рахунку банку перерахувала на свій рахунок 550 грн., а 14 липня 2003 року - 480 грн., після чого двома платежами 09 і 24 липня 2003 року зняла ці кошти з рахунку ОСОБА_5 без відома останнього і зарахувала їх на рахунок банку.
Недоотримані ОСОБА_4 у зв'язку з таким використанням відповідачкою її коштів відсотки в сумі 174,02 доларів США, що становить 924 грн.12 коп., були донараховані банком вкладнику. Незаконно зняті відповідачкою з рахунків вказаних вкладників кошти також відшкодовані банком у повному обсязі.
Таким чином, загальний розмір невідшкодованої банку шкоди, яка була заподіяна діями даного працівника склав 19033 грн. 01 коп.
Наказом №93-п від 28 липня 2003 року ОСОБА_3 звільнено з роботи на підставі п.2 ст.41 КЗпП України за вищевказані винні дії, що призвели до втрати до неї довір'я з боку роботодавця.
Вказані факти з достатньою повнотою встановлені судом на підставі належним чином досліджених та оцінених доказів, на які суд послався у рішенні.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_3 повинна нести матеріальну відповідальність згідно зі ст.134 КЗпП України у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини банку, оскільки за наявності укладеного відповідно до ст.135-1 вказаного Кодексу письмового договору про повну матеріальну відповідальность, даний працівник, діючи всупереч покладених на них трудових обов'язків, не забезпечила збереження належних роботодавцю та вкладникам банку грошових коштів.
Доводи ОСОБА_3 щодо можливості доступу до захищених локальних програм банку інших осіб, які також могли виконати ці операції, не знайшли підтвердження та обгрунтовано спростовані судом з огляду на ті обставини, що фактично, відповідач була єдиним працівником сектору платіжних карток, яка мала доступ до комплексу «Граніт» програми «СБОН+» і до роботи з транзитними рахунками банку та випуском пластикових карток клієнтів, що у її розпорядженні незаконно продовжували залишатись у належні вкладнику ОСОБА_4 платіжні картки, а також, що саме на її рахунки проводились не підтверджені виправдовувальними документами зарахування коштів.
Посилання апелянта на недоведеність її вини органом досудового слідства у скоєнні злочину та закриття на підставі ст.130 і п.2 ст.213 КПК України постановою слідчого прокуратури Зарічного району м. Суми від 29 грудня 2004 року провадження у кримінальній справі №03800097 по її обвинуваченню за ст.191 ч.3 КК України, з огляду на положення ч.1, 3 ст.130 КЗпП України за даних конкретних обставин не перешкоджають покладенню на неї матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну установі банку.
Початком перебігу визначеного ч.3 ст.233 КЗпП України річного строку позовної давності є день, коли банк дізнався про порушення свого права, тобто після проведення перевірки стану розрахунків по операціям з БПК та складенням і затвердженням акту від 22 липня 2003 року.
Пред'явлення банком в листопаді 2003 року цивільного позову у кримінальній справі, відповідно до ч.1 ст.79 ЦК УРСР, перервало строки позовної давності на час проведення досудового слідства. Після закриття постановою від 29 грудня 2004 року провадження у кримінальній справі перебіг позовної давності почався заново, згідно з ч.3 ст.264 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, про наявність названої постанови слідчого прокуратури банк дізнався лише у травні 2007 року з відповідей на свої звернення. На користь такого висновку свідчить і та обставина, що навіть сама ОСОБА_3 тривалий час не знала про закриття відносно неї кримінальної справи та 19 грудня 2005 року, тобто майже через рік, зверталась до органів прокуратури з відповідним запитом.
Врахувавши вказані обставини, які є поважними причинами, суд першої інстанції, фактично поновив пропущений позивачем строк звернення до суду, що узгоджується з положеннями ст.234 КЗпП України.
Ч.2 ст.308 ЦПК України вказує, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують вказаних висновків.
Оскільки рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 грудня 2008 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набрала законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий -
Судді -